ВСТУП
Трансформаційні перетворення в Україні розпочались на тлі глибоких макроекономічних диспропорцій. Їх прояв, тою чи іншою мірою, посилився в процесі становлення перехідної економіки. Внутрішня й зовнішня макроекономічна та інституціональна розбалансованість макросистеми спричинила дефіцит бюджету і платіжного балансу та швидкий розвиток державного боргу.
Політика дефіцитного фінансування для підтримання попиту у державному секторі була визначальною рисою макроекономічних заходів на початкових етапах трансформації, спотворюючи процеси становлення ринково орієнтованої економічної системи на наступних етапах розвитку реформ. Державні запозичення, здійснювані зі стабілізаційною метою, також суперечливо відобразились на стані врівноваженості макроекономічних агрегатів, у першу чергу, реального сектора.
Впливаючи на високі рівні інфляції початку трансформації, зумовлений стабілізаційними процесами та протікаючи у середовищі постстабілізаційного збурення, розвиток державного боргу не опосередкував поглиблення трансформації, а стримав її. Перебуваючи в рамках макроекономічної політики, боргові заходи призвели до зростання частки споживання у відтворювальних пропорціях. При цьому, інвестиційна напруженість, значні потреби у капіталі для технологічного оновлення, стагфляційна пастка, знецінення джерел нагромаджень, посилені нееластичністю видатків бюджету за фактором звуження фіскального потенціалу, зумовили необхідність попиту на державний борг та темпи і характер його зростання у трансформаційній системі. Незважаючи на швидкі темпи акумуляції державного боргу в Україні, його обсяги є незначними порівняно з світовими стандартами оцінки обтяжливості ним країни, а макроекономічна позиція державного боргу вважається відносно врівноваженою. Разом з тим, борговий фактор є визначальним у процесі структуризації видатків бюджету та врівноваження платіжного балансу України. Неординарність цього явища вимагає особливої уваги до теоретичних досліджень феномену державного боргу.
У даній курсовій роботі об’єктом дослідження виступає держава в цілому. Предметом мого дослідження є державний борг України.
Мета написання даної роботи - розробити практичні рекомендації щодо виходу з боргової кризи через вдосконалення системи управління державним боргом .
Для вирішення поставленої мети необхідно виконати ряд завдань: вивчити теоретичні аспекти управління державним боргом; проаналізувати закономірності розвитку боргу, його вплив на загальне економічне становище в країні; зробити відповідні висновки та запропонувати способи поліпшення боргового становища.
У роботі були використанні кореляційно-регресійний, вертикальний, горизонтальний аналізи.
1,200 руб.
ЗМІСТ
Вступ.......................................................................................................................5
1. Теоретичні аспекти управління державним боргом...................................7
Економічна сутність державного боргу...........................................7
Завдання та методи управління державним боргом.....................11
Управління внутрішнім та зовнішнім державними боргами..............................................................................................16
2. Аналіз державного боргу України............................................................23
Економічний аналіз державного боргу України..............................................................................................23
Структура державного боргу..........................................................29
Аналіз відношення суми державного боргу до ВВП....................31
Висновки................................................................................................................33
Список використаної літератури.........................................................................38
1,200 руб.
ВИСНОВКИ
В результаті проведеного аналізу було визначено, яким чином величина державного боргу України визначається величиною бюджетного дефіциту. Побудована кореляційно-регресійна модель для 2000-2005 років дає змогу зробити висновок, що при зростанні бюджетного дефіциту на 1 млрд. грн. розмір державного боргу зросте на 2,1476 млрд. грн., якщо вся решта показників, включених у рівняння, залишатимуться на незмінному рівні. Таким чином, розмір державного боргу України у 2000-2005 роках в основному залежав від бюджетного дефіциту.
Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем і аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино можливими шляхами виходу України з боргової кризи є:
припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;
застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов’язань (на рівні 1,7% ВВП);
досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП;
скорочення імпорту споживчих товарів шляхом удосконалення тарифного регулювання;
посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів припинення втечі капіталів за кордон;
укладання з кредиторами угод про реструктуризацію заборгованості на умовах зниження боргового навантаження, а також конверсії боргових зобов’язань у корпоративні цінні папери і товарні поставки.
Ліквідація ринку ОВДП, припинення обслуговування державних облігацій, придбаних НБУ, та застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов’язань значно допоможуть зняти гостроту боргової проблеми в наступні роки. Також варто перейти від практики розміщення ОВДП до здійснення грошової емісії для підтримки бюджету.
На користь даної пропозиції свідчать і такі факти:
вже на сьогодні зовнішній борг держави є надмірним, а мізерні обсяги позичкового капіталу не дозволяють залучати кошти на внутрішньому фінансовому ринку за розумними ставками; держава змушена звернутися до емісійного доходу: на даний момент інші джерела є або недостатніми, або ж повністю вичерпаними;
в Україні переважає інфляція витрат, а не попиту; за таких умов випуск в обіг нових грошей у розмірі збільшення попиту на них, породжуваного зростанням номінальних обсягів товарообігу, як правило, не має інфляційних наслідків; крім того, при активізації структурних реформ та нормалізації платіжно-розрахункових відносин попит на гроші має зрости під впливом витіснення грошових сурогатів і бартеру;
у нас, на відміну від країн з розвинутою ринковою економікою, первинна емісія здійснюється у великих обсягах (за 9 місяців 1999 р. нетто-емісія становила 3,89 млрд. грн.), але емісійного доходу держава при цьому не одержує.
Очевидно, що держава повинна скористатися своїм законним правом на емісійний доход. З огляду на це, нагальних змін потребує механізм направлення емітованих коштів: вони мають надходити переважно до бюджету у формі безпроцентних кредитів. Застосування прямих кредитів Національного банку значно розвантажить видаткову частину державного бюджету. Крім того, варто зазначити, що емісія для підтримки бюджету має переваги над іншими видами емісій, оскільки в даному випадку кошти надходять до реального сектора економіки і малозабезпечених верств населення, а не потрапляють на спекулятивні ринки.
Для уникнення інфляційних наслідків при здійсненні грошової емісії необхідно створити чіткий механізм її аналізування. Через систему інвестиційних рахунків емітовані кошти мають направлятися виключно на фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, передбачених у бюджеті. Якщо ці кошти не потраплять на валютний або споживчий ринки, то такі заходи сприятимуть повнішому завантаженню підприємств – виробників інвестиційних проектів, а зростання цін не відбудеться. І навіть якщо емісія пройде інфляційно найнебезпечнішим каналом – виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ і соціальної допомоги, то все одно виробники товарів повсякденного попиту, виробничі фактори яких зайнято не повністю, відреагують, у першу чергу, розширенням виробництва, а не підняттям цін.
Поряд з створенням загальноекономічного середовища, сприятливого для інвестування, з метою припинення втечі капіталів за кордон необхідно виробити механізми, які б дозволяли перекрити відплив капіталів з країни такими каналами: переведення валюти за кордон у рахунок оплати фіктивних імпортних контрактів; неповернення до країни експортної валютної виручки; заниження контрактних цін при експорті та їх завищення при імпорті тощо. За експертними оцінками, в Україні надто ліберальний режим зовнішньоекономічної діяльності та повна конвертованість гривні за поточними операціями дозволяють нелегальними шляхами щороку вивозити за кордон 3-5 млрд. дол.
Крім проблем мобілізації ресурсів для обслуговування державного боргу, сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення зростання бюджетних видатків на обслуговування зовнішнього боргу внаслідок знецінення національної валюти. Девальвація збільшує частку доходів держави, виплачувану іноземцям у вигляді основної суми і процентів за державним боргом. Одним з механізмів стримування наростання боргових виплат є посилення валютного регулювання. При такому регулюванні треба виходити з того, що в Україні попит на іноземну валюту великою мірою визначається намаганням населення зберегти вартість своїх заощаджень, заможних фізичних осіб – перевести капітали за кордон, а комерційних банків – заробити на падінні курсу гривні. З огляду на це, необхідно обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок (тобто заборонити їм підтримувати відкриту валютну позицію). Підстави для купівлі іноземної валюти доцільно обмежити виключно потребами проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами. Слід також створити перешкоди для нелегального вивезення з України іноземної валюти.
Щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення боргових виплат і обміну боргових зобов’язань держави на майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід щодо врегулювання зовнішньої заборгованості.
Сьогодні Україна має законні підстави добиватися залучення схем реструктуризації, в рамках яких відбувається часткове зменшення розміру державного боргу та процентних виплат. Досягнення поступок з боку кредиторів вимагає вироблення чіткої переговорної позиції. Необхідно акцентувати увагу на тому, що Україна не зможе виконувати свої платіжні зобов’язання, якщо її економіка продовжуватиме занепадати під тиском значних боргових виплат. Не варто також виключати і можливість дефолту, оголошення якого суперечить інтересам кредиторів, отже – вони самі намагатимуться не допустити його.
Спираючись на міжнародний договір і відстоюючи власні національні інтереси, Україна повинна також залучити механізми активного управління зовнішнім боргом, започаткувавши обмін боргових зобов’язань держави на акції підприємств, які перебувають у державній власності, погашення боргів товарними поставками, викуп державних облігацій на вторинному ринку за гроші.
Для врегулювання боргових проблем країн, переобтяжених зовнішнім боргом, світовою практикою напрацьовано багато схем, які передбачають зменшення боргового тягаря: до вартості боргових зобов’язань застосовуються спеціальні знижки, що враховують котирування цінних паперів на вторинному ринку. Такий підхід дає переваги для обох сторін: держава-боржниця викуповує свій борг із знижкою, а кредитор одержує матеріальні або фінансові активи, вартість яких перевищує ринкову вартість боргових зобов’язань.
Одним з методів зниження боргового навантаження є викуп боргових зобов’язань держави на вторинному ринку, з дисконтом за іноземну валюту. Для цього можуть використовуватися як офіційні валютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій.
Реалізація пропонованих заходів дасть можливість істотно скоротити обсяг державного боргу України; зменшити бюджетні видатки на його обслуговування; нормалізувати ситуацію з фінансуванням соціально-економічних програм.
У цілому застосування запропонованих методів зниження боргового навантаження сприятиме обмеженню боргової залежності української економіки, що, у свою чергу зумовить оздоровлення соціально-економічної ситуації в державі.
Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.
На мою думку, оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державні запозичення не повинні використовуватися для вирішення поточних проблем.
1,200 руб.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Василишин Р. До проблеми управління державним боргом України. Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - Випуск 2. Частина 1. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - С.6-9.
2. Василишин Р. Методика аналізу державного боргу України // Вісник УАДУ. – 2000. - №1. С. 79-85.
3. Василишин Р. Державний борг України та управління ним // Українська Акдемія держ.упр. при Президентові України. Збірник наукових праць. - К., 2003. - Вип.1. - С.165-168.
4. Вахненко Т.П. Державний борг України та його економічні наслідки. — К.: Альтерпресс, 2004. — 151 с.: іл., табл.
5. Дмитренко О. Життя в борг: [Історія державного боргу України] // Галицькі контракти.-2003.-8.09.(№36).-С.10-13.
6. Козюк В. В. Проблема державного боргу в перехідній економіці України // Фінанси України. — 2001. — №5. — С. 85-94.
7. Капаева Л.М., Лях М.С.Фінансове право: навчальний посібник.–К: Центр навчальної літератури, 2004.- 248 с.
8. Козюк В.В. "Ефект витіснення" як наслідок державного боргу в перехідній економіці України // Вісник ТАНГу. — 2002. — Вип. 9. — С.132-138.
9. Козюк В.В. Євроринок як джерело позик для країн з перехідною економікою // Економіка України. — 2001. — №9. — С. 22-30.
10. Кузьменко О. Організаційно-правові проблеми управління державним боргом України. // Право України, 2005. – № 4, с. 56
11. Мельник В. М. Державний зовнішній борг: стан та проблеми в Україні // Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку): Зб. наук.пр.за матеріалами наук.-практ.конф., 20-22 груд. 2001 р. - [Ірпінь, 2002]. - С.199-200
12. Мельник П. Удосконалення податкової політики та управління державним боргом//Економіст.-2001.-№4.-С.24-27.
13. Моисеева Г. Эмиссия виртуальных долгов: [Краткая история формирования государственного долга Украины перед Россией] // Киев. телеграфъ. - 2003. - № 3. - С.6.
14. Новицький В.Є., Плотніков О.В. Динаміка зовнішніх боргових зобов’язань України. — К.: Політ. думка, 2002. — 330 с.: табл.
15. Олькина О. Кто сочтёт ничейные деньги: Почему коммунисты выступают против закона и о государственном долге // Киев.ведомости. - 2001. - 18 апр. - С.6.
16. Про порядок затвердження Порядку відображення операцій, пов’язаних з державним боргом, при плануванні та використанні державного бюджету: Наказ Міністерства фінансів України від 28.01.2004 р. № 42 // Офіц. вісник України. – 2004. – № 8. – Ст. 510.
17. Рахункова палата України. – 2004. – Вип. 11. – С. 5–6.
18. Рожко О. Державний борг у забезпеченні економічного зростання // Фінанси України.-2003.-№1.-С.82-87.
19. Тиран І. Державний борг: На його погашення спрямовується кожна четверта гривня бюджетних видатків [Проект закону “Про держ. борг України, розроблений нар. деп. України В. Майстришиним, В. Горбалем, В. Капустіним] // Хрещатик.-2003.-28трав.-С.4.
20. Україна на роздоріжжі. Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ / За ред. А. Зіденберга і Л. Хоффманна.- К.: Фенікс, 2001.- с. 60.
21. Україна. Кабінет Міністрів. Про закупівлю послуг, пов'язаних із здійсненням державних зовнішніх запозичень, обслуговуванням і погашенням державного боргу: Постанова 26 берез. 2003 р. № 385 // Офіц.вісн. України. - 2003. - № 13. - С. 38.
22. Юрій С.І., Стоян В.І., Мац М.Й. Казначейська система: Підручник.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 590 с.
1,200 руб.
